Знання старанно накопичуються та передаються у неживій формі друкованого слова, з'єднатися з яким інколи важко навіть дорослим. Звичайно, діти підключають фантазію, вчителі розповідають та пояснюють, але наскільки ці знання дають дитині по-справжньому зрозуміти навколишній світ?
У вальдорфських школах діти вчаться через власні дослідження, власний досвід. Спочатку вони отримують живі приклади, а вже потім самі виводять правила та закони. Але на все життя вони запам'ятають не це. Навіть за 20 років випускники згадують свої походи.
Похід - це зустріч зі справжнім життям. Його можна ідеально спланувати, але завжди буде щось непередбачене, виклик, на який треба реагувати. Саме тому діти змінюються після походу. Дорослішають. Стають міцнішими.
Вже у 5 класі школи об'єднують заради проведення Олімпійських ігор. З'являються давньогрецькі боги та богині, готуються спектаклі, тренуються атлети. Це перший великий похід, де діти вже вчаться допомагати у всьому дорослим.
У 6 класі, коли організм починає швидко змінюватися, а діти перетворюються на підлітків, їм потрібно знайти опору. Так спостереження за тваринами та рослинами стає спостереженням за камінням. Діти йдуть у кар'єри, лізуть у печери. Вони долають перешкоди, проповзають вузькими проходами та стають більш самостійними. Це вже початок низки справжніх походів.
З 6 класу до кінця середньої школи діти встигають випробувати себе в гірських, степових, водних походах. Часто їхні рюкзаки важать майже стільки ж, як і самі діти. Але вони чесно перерозподілять вантаж, проходять десятки кілометрів, ставлять намети та готують їжу. І гуртуються. Бо кожний похід - це подолання себе і знаходження нових ресурсів. Це завжди відкриття: я можу!
Так протягом 8 років народжуються команда індивідуальностей. Індивідуальностей з живим досвідом. І жагою до пізнання.
