Будь-яка свобода починається з оточення, як фізичного, так і емоційного. Безпечне середовище для дитини, створене батьками чи школою, вже має містити певні обмеження. Наприклад, заборону доторкатися до вогню чи окропу, підходити до краю високого даху. Дорослі люди, які виховують дитину у свободі, мають стати для неї прикладом такої свободи, а отже, мають бути емоційно відкритими та доступними, мати свої здорові кордони та, власне, безмірно вірити у свою дитину та надавати їй всі необхідні можливості для розвитку. Але навіть за цих умов дитина може потребувати виставлення кордонів, на які вона може спиратися. Адже для більшості дітей процес формування власної думки потребує супроводу та розуміння понять добра та зла. І чи можлива повна свобода дитини в соціумі, де це може викликати дискомфорт у інших людей?
Якими ж мають бути кордони для дитини, щоб вона залишалася вільною, але мала опору у вигляді цих кордонів?
фізичними. Простір навколо дитини має бути екологічним, безпечним і корисним. Створення такого простору - задача дорослих.
емоційними. Дитина має відчувати кордони оточуючих, чітко розуміти реакцію людей на свої дії. Але це має бути безпечно для малечі, тому реакцію на дії слід відрізняти від реакції на саму дитину і оцінювати лише дії. Реакція оточуючих повинна бути адекватною ситуації: на біль - припинення її джерела, на щось позитивне - щира радість. Такі прямі емоційні кордони дають гарну опору дитині, адже їй не доводиться вгадувати настрій батьків чи вихователів і підлаштовуватися під нього.
соціальні. Дитина має розуміти, що поведінка на самоті і в суспільстві має відмінності. Тож доцільними будуть обмеження в поведінці, яка ображає інших чи завдає їм шкоди. Так дитина отримає опору для своїх вчинків, адже реакція оточуючих для неї буде зрозумілою.
здоровими. І, перш за все, кордони мають зміцнити дитину, а не нашкодити їй.
