Тому і навчання має проходити на рівні потреб дитини. У першому класі все нове приходить у формі казки. Ось літери. Кожна з них має образ. За образом стоїть історія. За історією - уява. Уява пробуджує почуття. Так абстрактна літера стає живим поняттям для дитини. Тоді Д і Б мають різний характер, отже їх важко переплутати. А голосні точно ніколи не переміщаються з приголосними.
За образним викладанням стоїть велика робота вчителя, який шукає правильне втілення літер саме для цих дітей, пише і підбирає історії, вміло їх розповідає. Цей процес потребує часу, але і результат суттєво відрізняється від абстрактного навчання. Дитина не просто читає і пише - вона фантазує, розвиває уяву і переживає нове знання як власне відкриття, пов’язане зі всім світом.
