Але дитина живе в реальному світі. Цей світ має текстури, природні кольори і певні форми. У цьому світі можна відслідкувати, що і звідки взялося. У цьому світі є місце таємничості та казці.
У вальдорфських школах молодші учні сприймають інформацію через образи. Це в природі дітей, вони ще живуть у казці. Вчитель ретельно підбирає кольори до всього, що зʼявляється на дошці. І ці малюнки, створені руками вчителя з любовʼю та увагою до деталей, стають частиною такої казки. Малюнок можна доповнити, стерти, перемалювати. Це живий процес у світі дитини. Він легко стає частиною її самої.
Що цікаво, діти з набагато більшим задоволенням роблять завдання, написані на дошці, ніж роздруковані на папері. Бо це живий зв’язок між вчителем і кожною дитиною.
Вальдорфські дошки ілюструють все. Учителі за допомогою кольорової крейди створюють карти, замки, драконів і принцес, скелети з анатомії та ілюстрації для фізичних дослідів. На дошці оживає все, і діти вже не дивуються майстерності вчителя, що набувається роками, а поважають її. Ніколи дитина без дозволу не порушить малюнок вчителя чи іншої дитини. Це благоговіння в дітях зберігається все шкільне життя.
Звичайно, ближче до третього семиріччя в класах зʼявляються комп’ютере та проєктори. Але і ними вчителі та учні користуються лише за потреби, залишаючи в пріоритеті живу творчість на дошках.
