Будь-яка свобода починається з оточення, як фізичного, так і емоційного. Безпечне середовище для дитини, створене батьками чи школою, вже має містити певні обмеження. Наприклад, заборону доторкатися до вогню чи окропу, підходити до краю високого даху. Дорослі люди, які виховують дитину у свободі, мають стати для неї прикладом такої свободи, а отже, мають бути емоційно відкритими та доступними, мати свої здорові кордони та, власне, безмірно вірити у свою дитину та надавати їй всі необхідні можливості для розвитку. Але навіть за цих умов дитина може потребувати виставлення кордонів, на які вона може спиратися. Адже для більшості дітей процес формування власної думки потребує супроводу та розуміння понять добра та зла. І чи можлива повна свобода дитини в соціумі, де це може викликати дискомфорт у інших людей?
Якими ж мають бути кордони для дитини, щоб вона залишалася вільною, але мала опору у вигляді цих кордонів?



